Задовго до народження першої дитини ми з чоловіком були одностайні, що в дитячий садочок наші діти ходити не будуть. Пропустивши цей етап в своєму житті, я ніколи не відчувала наслідків чи прогалин ні в так званій соціалізації, ні в інших сферах розвитку особистості, тож ніколи не вбачала це обов'язковою чи необхідною ланкою в розвитку дитину. А основним поштовхом, який змусив переконатись, що ні я, ні наші діти не підуть до школи, стали 5 років навчання в педагогічному університеті. І хоча в цілому я усвідомлюю, що система освіти буде продовжувати існувати ще багато років, що там є немало чудових, відданих своїй справі людей, мій вибір був очевидним — створення альтернативи і для себе, як для людини, яка викладання та роботу з дітьми вважає своїм покликанням, і для своїх дітей і, як виявилось згодом, для інших родин-однодумців.
Вперше почувши про досвід навчання без школи від наших друзів з Канади, коли діти були ще тільки в планах, ми почали цікавитись цією темою, а з народженням першої доньки все більш глибоко занурюватись у цю сферу. Тож, коли ми почули про родинний кемп альтернативних шляхів в навчанні "Освітній експеримент" на мистецькому хуторі Обирок, не роздумуючи поїхали туди усією родиною, щоб на власні очі побачити "живих хоумскулерів" і на практиці переконатись у правильності нашого вибору.
Так, коли доньці було 3 роки, ми вже точно розуміли, що цей шлях точно для нас. Зустріч і знайомство з багатьма родинами і активістами в цій сфері в Україні надихав, але найбільший поштовх і мотивацію робити щось не лише для власної родини, а й об'єднуватись із іншими сім'ями, дало нам знайомство з Джеральдом Х'юбнером, який є головою кількох організацій сімейної освіти світового і європейського рівня, а також його запрошення відвідати конференції в Канаді. Зустрічі вже з кількома поколіннями успішних і щасливих людей, які отримали освіту без школи, ще більше надихали не лише не боятись обрати таку не дуже зрозумілу для більшості людей форму освіти для своєї родини, а й розвивати цей напрямок в нашій країні.
Тож, по поверненню в Україну, наша старша донька стала ученицею 1-го класу на сімейній формі освіти, яка якраз з 2019 року стала офіційною на законодавчому рівні, і з того часу наша родина щасливо (хоч і не без складнощів, але навряд чи під час навчання в школі їх виникає менше) йде цим досить новим і поки що досить незвичним шляхом.
Завжди намагаємось робити щось, що буде корисним і для нашої родини і для тих, хто поруч з нами, хто ще в пошуку або вже знайшов для себе свій варіант, тому що переконані, що спільноти, об'єднання людей зі спільними цінностями і цілями неодмінно приноситимуть користь як батькам, так і дітям. Саме тому ми і створюємо всеукраїнську асоціацію, щоб підсилювати одне одних, надихатися, впливати й сприяти розвитку сімейної освіти в Україні.
Comments